Тарас Шевченко Марія
менем твойого сина, Тво скорбно дитини, Любов правду рознесли По всьому свту. «Семон Протопресвтер, — Йосип мовив, — Таке-то пророче слово Сказав мен: «Святий закон. Неначе Окропу капля, як огонь, На його впала, воно Прокинулось. Небоз Нби полегшало.
Та як видно з наведених нижче уривкв з листв того часу, Тарас Григорович почува себе в столиц мпер не лпше, нж на берез Кос – Аралу. «Я вже другий мсяць як гнию в петербурзькому болот»«В Петербурз я не всиджу, вн мене задушить. дивувались фарисе книжники його речам. Спекла, В торбину мовчки положила мовчки за старим пшла У Вфлем. Пшла Маря пд внець, так не дждавшись свого апостола.
Нехай де. То вдвох соб й ходили в школу, вчились вкупочц. Син Мар рс разом з васем, сином удови. Двчина з глеком пшла по воду до криниц, а гсть за нею. дуть, Сумуючи соб обо. Батько й мати Сидять соб та продають Добро сво. Амнь.
- Тарас Шевченко – Маря Укранська лтература
- Институт литературы Академии наук Украины
- Все тексты Тарас Григорович Шевченко
- Последние добавленные тексты песен
- другие песни от: Тарас Григорович Шевченко
- Словари и энциклопедии на Академике
— Промовив Йосип. — Диво сталось З тобою, доненько моя. Жде його Маря ждучи плаче, молод Ланти, оч уста Марнють зримо. глядь. – Маря мовила.
Подивилось заридало. Мар. А недалеко край дороги Отару гнали чабани Та й х побачили. Сама б учила, так не знала ж Вона письма того.
- Последние просмотренные видеоролики
- Тарас Шевченкооб авторе подробно
- Смотреть фильмы онлайн бесплатно и без регистрации
- Тарас Шевченко Мен тринадцятий минало
- ВНО 5 – Пробное ЗНО – внешнее тестирование – ВНО
Уже зрниця На неб ясно зайнялась. Мар. А ти, спочинувши пд тином, У Назарет отой пшла. – Сказала дтям.
Не вняли слову. Подай м силу Твойого мученика сина, Щоб хрест-кайдани донесли До самого, самого краю. диную тую дитину, Що нас од каторги спасла. Не вняли слову. гость за нею, в ярочку Догнав Марю.
Небоз Нби полегшало. Люди говорили, що в мст Тверад розпяли якогось провозвстителя мес. ти, як палець той, осталась Одна-однснька. благаю. менем твойого сина, Тво скорбно дитини, Любов правду рознесли По всьому свту.
«Хазян дома. Залишилася Маря сама, бо не стало вже нкого з рдн. Сама б учила, так не знала ж Вона письма того. А то б цеглиною убили – Якби не вкрив, не заховав. помолилася Маря Перед апостолом. Ото вони соб дуть, Прийшли додому. Швиденько сльози Маря втерла смючись, Щоб вн не бачив. Книгу Маря Шевченко Тарас Григорович (UK) вероятно стоит иметь в своей домашней библиотеке.
Авраама, Мойсея. Романський золотий плебей. Маря ще за вортьми Дтей зустрла, зомлла, трупом пала, як узрла Той хрестик-шибеничку.
Ото вони соб дуть, Прийшли додому. В марте 1847 года за участие в деятельности Кирилло-Мефодиевского общества и за антисамодержавные стихи Шевченко был арестован и сослан в Орскую крепость Оренбургского отдельного корпуса с царской резолюцией о запрете писать и рисовать. «Нехай де. Финал немножко затянут, но это вполне компенсируется совершенно непредсказуемым окончанием.
Пренепорочни. » — сказав, Як узрв дток. Шука сина Та плаче мати. русалим Розкинувсь гордо перед ним, Ся в золотм всон зральський архрей. Недобрий чоловк, лихий Навчив тебе, моя дитино, Зробить оце. Логчний хд, спрямований на вдновлення втраченого довря. Що це.
Шука сина Та плаче мати. Ви на ревзю у город, У город Вфлем шли. Поема «Маря»— реалстичний, глибоко народний твр. Та й не догледла. Покинь. помолилася Маря Перед апостолом.
Отож вони якось зйшлись Вноч круг тебе сумовати. диво дивне. Помагало Святому батьков в трудах. Во уде не було, - Промовив гость, - того нколи, Що нин узриться. Маря зараз заходилась Пекти опрсноки. Маря з шляху не вставала, Маря сина привела. Отож сидять, А сонце праведне швиденько Додолу котиться.
Далося в знаки й «списування» Сковороди, яке навряд-чи могло бути просто бездумним копюванням. ти, великая в женах. Звичайн дточки. Я месю ду народу возвстить.
диную тую дитину, Що нас од каторги спасла. Та, взявши вдер, кандйок, батько, й мати, воно Пшли на ярмарок у самий- Самснький русалим. Коли не стало царя рода, повернулися на батьквщину, але там усе було зруйноване.
степ, гори осяла. Ходм, Мар, повнчаймось, А то – Й не вимовив: убють На улиц. - заховаймось В свом оазис. Йосип на не подивився запропонував обвнчатися, а то можуть на вулиц вбити.
Довря, якого Тарас Григорович вд уряду нколи не мав, аргог мати не мг та й не бажав. А вн Сидить, було, на леон, Одпочива. сидить, дивиться, о всесвятая. Як розпинать його вели, Ти на розпут стояла З малими дтьми. Тесляр убогий Тебе повнчану веде В свою убогую хатину. Возобновлять муж се. - каже: – Поти не умру, Поки месю не узрю. ти, як палець той, осталась Одна-однснька.
Отож сидять, А сонце праведне швиденько Додолу котиться. – промовила Маря веселесенька пшла У Назарет. Святая сило всх святих. Ходм, Мар, повнчаймось, А то.
Маря встала та й пшла З глеком по воду до криниц. Доглядала ж Сама його, сама й навчала Добру розуму.
«Во уде не було, — Промовив гость, — того нколи, Що нин узриться. Хвала. Отож спить соб дитина, Мов ангеляточко в раю. живуть Повнчан, та не весел. Нехай де.
О старче праведний, багатий. Маря ще за вортьми Дтей зустрла, зомлла, трупом пала, як узрла Той хрестик-шибеничку. Мтла з востоку Над самим Вфлемом, боком, Мтла огненная зйшла. На брак окрадений.
Недобрий чоловк, лихий Навчив тебе, моя дитино, Зробить оце. Я месю ду народу возвстить». Псля рокв солдатини вже знемоглий фзично, але сповнений над на власне духовне вдродження Тарас Григорович опиняться в Петербурз. Ти дух святий свй пронесла В х душ вбог. Розпялась Твоя диная дитина. Як в поем «Неофти», поет широко використову ораторськ прийоми, особливо звертання: «Дивтеся ж, о матер.
Не од Сона благодать, А з тихо тво хати Нам возвстилася. Слдком За ним по улицях ходили, А нод й на леон До його бгали мал. Швиденько сльози Маря втерла смючись, Щоб вн не бачив. нколи Нхто не бачив не чув Такого дива. Його.
Пренепорочни. Ангел спить, То щоб його то не збудить. Убють, Заржуть вас, душеубйц, з кроваво криниц Собак напоять.
А де ж дитина. А за ним, За сином праведним свом, ти пшла. Родину Мар прихистила стара вдова лизавета, дальня родичка, що жила в Назарет. Дитяточко соб росло, З васем удовенком гралось. Месю, Самого бога на земл Вона вже зрла.
Заробила Чи то позичила вдова Пвкопи тую на буквар. Романський золотий плебей. Якби Пречистй й не дав ти руку — Рабами б бдни раби дос мерли би. Взяла Та в школу хлопця одвела, У сейську. Жде його Маря ждучи плаче, молод Ланти, оч уста Марнють зримо. От прийшли, Розташувались. А де ж дитина.
принесе Води погожо, вми Утомлен стопи святи, пити дасть, отрясе, Оду прах з його хтона, Заши дрочку та знову Пд смокву пде. Отже Тарас Шевченко виростав у досить релгйному середовищ. Равв. – Промовив Йосип. - диво сталось З тобою, доненько моя. — Й не вимовив: убють На улиц. — заховаймось В свом оазис».
Й вона заплаче, дучи У яр по воду до криниц, Тихесенько. Покинь. Маря Шевченко Тарас Григорович (UK) читать бесплатно онлайн безусловно стоит, здесь есть и прекрасный воплощенный замысел и награда для истинных ценителей этого жанра.
Де ж подвсь Дивочний гость отой лукавий. Розпяли. Нколи Ан пограться з дтьми, Ан побга самий, Один-однснький, бувало, Сидить соб у бурян Та клепку теше. Ангел спить, То щоб його то не збудить. Нчого, Нже апостола того Тепер не жди. похвала тоб, Мар. Хоч би прийшов та подививсь На брак той славний преславний. Горе вам, Учител архре.
Мтла з востоку Над самим Вфлемом, боком, Мтла огненная зйшла. У дороз Маря народила Сина. Ти, безталанная, чого ждеш, ждатимеш од бога од людей його.
Отож спить соб дитина, Мов ангеляточко в раю. Такий Талан твй латаний, небого. А недалеко край дороги Отару гнали чабани Та й х побачили. У синагогу Зайшла благать благого бога, Щоб син найшовсь.
Образ Мар символчно-узагальнений, — вн уособлю джерело добра, що змню свт. Спекла, В торбину мовчки положила мовчки за старим пшла У Вфлем. русалим Розкинувсь гордо перед ним, Ся в золотм всон зральський архрей. Мужики, Його брати, ученики, Перелякались, повткали. Аж ось дтвора бжить з города.
виростуть, пожнемо, в житницю соберемо Зерно святе. тльки потм ченц возвеличили, як Царицю. Покинь.
Звичайн дточки. Тесляр убогий Тебе повнчану веде В свою убогую хатину. Сховалося, смеркло в пол.
Йосипа твого не стало. Побгло десь. Вдову давно вже поховали В чужй, позиченй трун Чуж люде. А радость матер Мар Незреченная. «Злий. небоз Не довелося одурить Малого сина. Не вняли слову.
А вана зарзали в тюрм. степ, гори осяла. О тяжкая душ печаль. Син понс лукавим правди слово. Маря встала та й пшла З глеком по воду до криниц. А вона мов золото в тому горнил, В людськй душ возобновилась, Й душ скорбящй убогй. Критика, коментар до твору, пояснення (стисло)У поем Маря Т. Шевченко пода новозавтний переказ про Богородицю Марю, але да образу дещо нове наповнення.
рад, Радсньк соб прийшли Додому. зник, пропав той тяжкий голос. Мужики, Його брати, ученики, Перелякались, повткали. Скотина де пасучися, рядком дуть за нею батько й мати починають розмовляти Повол, тихо. Маря з шляху не вставала, Маря сина привела. Як син той скорбний спочива.
Аж здригнув Святий тесляр. Равв. Як то люди з його будуть. А радость матер Мар Незреченная. Ти не та, Не та тепер, Мар, стала. Нудьга така, що нехай бог боронить всякого хрещеного нехрещеного чоловка».
Царице неба земл. дуть, Сумуючи соб обо. Батько й мати Сидять соб та продають Добро сво. Привтав цлував благословляя, Погрався з ними, мов маленький, Надв бурнус.
виростуть, пожнемо, в житницю соберемо Зерно святе. на диную свою Та мати дивиться плаче Тихенько-тихо. Слдком За ним по улицях ходили, А нод й на леон До його бгали мал. ван пшов соб в пустиню, А твй меж люди. Меся прийде.
на диную свою Та мати дивиться плаче Тихенько-тихо. нколи Нхто не бачив не чув Такого дива. Псля загибел сина мати продовжу його справу.
Спаси мене, мй боже милий. » — Тлько й промовила. Амнь. Якби Пречистй й не дав ти руку – Рабами б бдни раби дос мерли би. О тяжкая душ печаль. Достойно птая.
упала На землю трупом. Меся прийде. » — «Вже прийшов, ми вже бачили месю. » — Маря мовила. Отож вони соб дуть, Несе з торбиною на плечах Нову коновочку старий. «Горе вам, Учител архре. » дивувались фарисе книжники його речам. розйшлися муж по свту, понесли слова любов й правди.
Був вн у блому хтон, мов намальований сяв. Де ж подвсь Дивочний гость отой лукавий. «Ти не та, Не та тепер, Мар, стала. У синагогу Зайшла благать благого бога, Щоб син найшовсь.
Семон Протопресвтер, - Йосип мовив, - Таке-то пророче слово Сказав мен: Святий закон. А ти, спочинувши пд тином, У Назарет отой пшла. Подивилось заридало. Його любили Святи дточки. Такий талан твй латаний, небого. ». дуть веселеньк, здоров, Аж любо глянуть, як дуть. Розпяли.
Пренепорочная, благая. Отож прибгли. Аж ось дтвора бжить з города. Заслугову на увагу авторське видлення слова «ЕВАНГЕЛИЕ».
Отак вас вн поведе. » — Сказала дтям. О муко. Найшов Опрснок Йосип у торбин. О муко. Розпяли. Заробила Чи то позичила вдова Пвкопи тую на буквар. Равв великого глаголи На нив сються новй. за правду згинуть.
Нехай де. Уже зрниця На неб ясно зайнялась. Небогу, й дитяточко взяли у вертеп свй принесли, чабани його убог Емманулом нарекли.
Без правди горе. Повернмося тепер до друго половини жовтня – першо половини листопада (а точнше – 27 жовтня–11 листопада) 1859 року. веселенький З своми дтками пшов В русалим на слово нове, Понс лукавим правди слово. Не чуть, Не чуть ан його, ан мес, А люде ждуть чогось ждуть, Чогось непевного. А за ним, За сином праведним свом, ти пшла. Детал, спльн для багатьох кран народв, виявлен в лексиц, типовй для Украни. Главный герой моментально вызывает одобрение и сочувствие, с легкостью начинаешь представлять себя не его месте и сопереживаешь вместе с ним.
– сказав, Як узрв дток. А вн Сидить, було, на леон, Одпочива. То вдвох соб й ходили в школу, вчились вкупочц. Розпялась Твоя диная дитина. не чуть, Де длося. Неначе Окропу капля, як огонь, На його впала, воно Прокинулось.
А Маря все покинула — й за ним, аж поки не дйшла до Голгофи. Сховалося, смеркло в пол. Привтав цлував благословляя, Погрався з ними, мов маленький, Надв бурнус.
Як то люди з його будуть. Убог пастухи допомогли Мар втекти в гипет. Йосип Маря з сином жили в очеретянй хатинц, працювали. живуть Повнчан, та не весел. Нчого, Нже апостола того Тепер не жди. Спродать би то та молодй Купить хустиночку до реч, Та й за повнчання оддать. за правду згинуть.
Вдову давно вже поховали В чужй, позиченй трун Чуж люде. доглядала ж Сама його, сама й навчала Добру розуму. Авраама, Мойсея. Та й не догледла. Пшли вони з Йосипом. Хоч далеко, так спродати Дорогше можна. х унин, страх Розвяла, мов ту полову, Свом святим огненним словом. О старче праведний, багатий.
Утомивсь». Муж воспрянули святи, По всьому свту розйшлись. Отак вас вн поведе. Такий Талан твй латаний, небого. Пшла тинятись попдтинню, Аж поки, поки не дйшла Аж до Голгофи.
Отож вони соб дуть, Несе з торбиною на плечах Нову коновочку старий. ти, великая в женах. Йосипа твого не стало.
Хоч далеко, так спродати Дорогше можна. Ти ж пд тином, Сумуючи, у бурян Умерла з голоду. Небогу, й дитяточко взяли у вертеп свй принесли, чабани його убог Емманулом нарекли.
А вана зарзали в тюрм. Побгло десь. дуть веселеньк, здоров, Аж любо глянуть, як дуть., пресвятая, неповинна, За нас, лукавих, розпялась. «Його. » — промовила Маря веселесенька пшла У Назарет. х унин, страх Розвяла, мов ту полову, Свом святим огненним словом.
Спаси мене, мй боже милий. небоз Не довелося одурить Малого сина. Одного разу Йосип Маря пшли на ярмарок у русалим. Без правди горе.
Рад Маря — вона вже бачить самого Бога на земл. Вирс син пшов з словом помж людьми. Хвала. Нколи Ан пограться з дтьми, Ан побга самий, Один-однснький, бувало, Сидить соб у бурян Та клепку теше. Радуйся, ты бо обновила еси эачатыя студно.
Равв великого глаголи На нив сються новй. диво дивне. веселенький З своми дтками пшов В русалим на слово нове, Понс лукавим правди слово.
– Вже прийшов, ми вже бачили месю. А то б цеглиною убили — Якби не вкрив, не заховав. Взяла Та в школу хлопця одвела, У сейську. Ти дух святий свй пронесла В х душ вбог. От прийшли, Розташувались.
Не чуть, Не чуть ан його, ан мес, А люде ждуть чогось ждуть, Чогось непевного. «Святая сило. Вонми х стону пошли Благий конець, о всеблагая. Й вона заплаче, дучи У яр по воду до криниц, Тихесенько. О свят. вн рад, Що наймичка його несла В утроб праведную душу За волю розпятого мужа.
Ти ж пд тином, Сумуючи, у бурян Умерла з голоду. В старй хатин В чужй покинула його, Святого Йосипа свого. — Надвор крикнуло. — Указ Од кесаря, його самого, Щоб ви сьогодня, сен же час. Ви на ревзю у город, У город Вфлем шли». Старий ставився до не, як до дитини, милувався нею.
Як син той скорбний спочива. Акафст пресвятй богородид нос 10. Ти, безталанная, чого ждеш, ждатимеш од бога од людей його., вбог, перед собою Козу з козяточком женуть, Бо дома н на кого кинуть., вбог, перед собою Козу з козяточком женуть, Бо дома н на кого кинуть. не чуть, Де длося. Аж тут указ вд кесаря — йти на ревзю у город Вфлеем. Маря зараз заходилась Пекти опрсноки.
Знайшли його аж у храм, де вн сидв мж рабинами научав, як у свт жить, людей любить. вн рад, Що наймичка його несла В утроб праведную душу За волю розпятого мужа. Святая сило. Горить Огонь тихенько на кабиц, А Йосип праведний сидить Та дума. вась, Таки вдовенко, в його вдавсь, .
Муж воспрянули святи, По всьому свту розйшлись. Горить Огонь тихенько на кабиц, А Йосип праведний сидить Та дума. Уже чимале пдросло. Пастухи, що проходили мимо, взяли з дитиною у свй вертеп. В уде заговорили, що збулися пророчества рем та са, — народився меся.
– Тлько й промовила. Скотина де пасучися, рядком дуть за нею батько й мати починають розмовляти Повол, тихо. Можливо спалах релгйност, зумовлений тяжкими умовами снування серед людей вйни та казакв. Возобновлять муж се. — каже: — Поти не умру, Поки месю не узрю. » Чи чуш ти, моя Мар.
У Йосипа, у тесляра, Маря в наймичках росла. Не од Сона благодать, А з тихо тво хати Нам возвстилася. Виросла, як квтка. – Надвор крикнуло. - Указ Од кесаря, його самого, Щоб ви сьогодня, сен же час. Отож прибгли. Аж здригнув Святий тесляр. Дитяточко соб росло, З васем удовенком гралось.
Молися й дякуй, що не кинув, Що на розпуття не прогнав. Месю, Самого бога на земл Вона вже зрла. Кинулися, а дитини нема. Хоч би прийшов та подививсь На брак той славний преславний. Йосип у Шевченка— «тесляр чи бондар», барило й бочку набива та ще й курника, поморщив добре постоли соб в дорогу Маря— «наймичка», «вовну з кужеля пряде» мати вася «позичила,,, пвкопи тую на буквар» «отару гнали чабани дали кожух свиту».
Помагало Святому батьков в трудах. Мати ж, сумуючи, померла пд тином вд голоду. Проте, щоб чомусь спалахнути, потрбно йому спочатку погаснути. А може, бог пошле дитину В дороз от молоко Сердешнй матер. Злий. похвала тоб, Мар.
Разом гралися, разом ходили, до школи. Як розпинать його вели, Ти на розпут стояла З малими дтьми. «О свят.
Та й сли на шляху гарненько – Подудновать., пресвятая, неповинна, За нас, лукавих, розпялась. Його любили Святи дточки. Псля того як гсть пшов, Маря змнилася, змарнла. сидить, дивиться, о всесвятая.
Чи чуш ти, моя Мар. А може, бог пошле дитину В дороз от молоко Сердешнй матер. На брак окрадений. Хазян дома. Убють, Заржуть вас, душеубйц, з кроваво криниц Собак напоять. Утомивсь.
Уже чимале пдросло. Тесляр колисочку дебелу Майстру в снях. вась, Таки вдовенко, в його вдавсь, . ван пшов соб в пустиню, А твй меж люди.
рад, Радсньк соб прийшли Додому. Молюся, плачу ридаю: Воззри, пречистая, на х, Отих окрадених, слпих Невольникв. Тлько руна в яру гула.
Тлько руна в яру гула. Дорогой читатель. Тесляр колисочку дебелу Майстру в снях. Воно ж Попестилось соб, погралось Та й спатоньки, мале, лягло Таки ж у не на колнах.
Молися й дякуй, що не кинув, Що на розпуття не прогнав. глядь. зник, пропав той тяжкий голос. В старй хатин В чужй покинула його, Святого Йосипа свого.
Пшла тинятись попдтинню, Аж поки, поки не дйшла Аж до Голгофи. Та й сли на шляху гарненько – Подудновать. Найшов Опрснок Йосип у торбин. Холодочком До сходу сонця провели До само Тверади Благовстителя. Спродать би то та молодй Купить хустиночку до реч, Та й за повнчання оддать. упала На землю трупом. Воно ж Попестилось соб, погралось Та й спатоньки, мале, лягло Таки ж у не на колнах.
