Шевченко Маруся
Исторические отчеты и семейные деревья об Маруся Шевченко. Отчеты могут включать фотографии, оригиналы документов, семейную историю, родственников, конкретные даты, местности и полные имена (в том числе девичьи фамилии). Шевченко Маруся проживает и находится в городе Донецк, Донецкая область, Украина. Имеются следующие данные: дата рождения, фотографии, однофамильцы, одноклассники, однокурсники, коллеги. На странице Шевченко Маруся имеются ссылки на социальные сети: ВКонтакте.
Що й тут на свт робити. пднялися танц та скоки, так що ну. Рад би я тоб помогти, так усе не те. –Не потурай на те, Василю: поможуть, та не тоб, а соб. Скрзь землю б пшла вд стида сорому. По обету ли странствует он, по нужде или по прихоти.
Логчний хд, спрямований на вдновлення втраченого довря. –Грх великий, – каже Наум, – божитись, а ще пуще, як напрасно я ж тоб без божби врю. Притьмом: давай музику та й давай. Стережись, щоб вона тоб не перепинила дороги до царства небесного.
Дал збиравсь, збиравсь, та як дружечки дужче почали спвати, а весльний батько з матрю частш стали горлочкою поштувать, пднявсь гомн по хат, вн таки хватив у жменю горхв та до Марус: «Чи чт, чи лишка. » Та як се промовив, так аж трохи не впав з ослона на спину: голова йому закрутилась, в очах потемнло, нестямивсь овс. Не хочу, не хочу. Розтратять, що ми збрали, а нам спасиб не скажуть. Вона й не лаятиметься н слова й не скаже, а тльки подивиться на нього так пильно, та буцм жалбно, сердитенько, – хто зна, як то вона там згляне, – так хоч би який був, то зараз шапку з голови схопе, поклонивсь звичайненько н пари з уст не мовить вдйде дальш. поноч чу, що вид у не як жар горить. Та ще й так думаймо: чуствуш ти, чоловче, що се бог за грхи тво послав бду.
- Тарас Шевченко — Маря (скорочено)
- Пдтвердження вдправлення повдомлення про помилку в текст
- РРСС–С (СРРСРСРРР) СРёСРСРё СРРСРСРРР
- Люди с именем «Маруся Шевченко»
Дточки без доглядання, у бдност, у нищет, без науки, без усього помруть або – не дай боже. Розчумав трохи, що бояри цятаються, та й дума: «Ке лишень, поцятаюсь я он з тою двчиною, що сидить смутна, невесела». Набгла повна хата людей, як почули, що старий Дрот та просватав свою дочку. За тим криша з труни, килимом покрита, а несуть чотири боярина за ними попи з свчками диякон з кадилом, а там дяки, та так прехороше та жалбно спвають, що хоч-не-хоч так заплачеш.
– дума соб. Як се почули люди так зареготались. Цур й. » – та й пдвернеться до друго, так тогд вже зовсм лихо. Добре ж я зробила сама соб дякую, що не звелла йому до себе ходити».
Поки себе не поставив на путь, не йшов до вас, дядюшка як не тяжко мен було, не бачивши Марус, та, памятаючи ваше слово, сам себе морив не ходив сюди. Вн на таких не подивиться».
- Перейти к полной формеБыстрая запись
- Григорй Квтка-ОсновяненкоМаруся
- КОМПОЗИТОР СЕРГЕЙ ШЕВЧЕНКО СПБ ПРОЩАЙ МАРУСЯ
- нш твори Тараса Шевченка скорочено
- Указывать местоположение в твитах
- Мария Павловна Пенькова (Шевченко), 1914 – 2001
Так й хороше було. За голубленням та за милованиям незчулися, як нч минулася. РС–Сли РРРРё Р РРСРёРРР. Нкуди не кажи, щоб забгти та пересидти, бо до села було далеченько, а дощ так полива.
Повернмося тепер до друго половини жовтня – першо половини листопада (а точнше – 27 жовтня–11 листопада) 1859 року. Крий мати божа. Тльки бачу, що вони ус письменн хто бльш чого зна, бльш получа жалования. Що ж не кинешся рученьками обняти його.
Коли ж вона часом зостанеться дома, то, впоравшись, де у бр за губами та таки так сказати, що день за день та стала впять до роботи проворненька, в усякм дл моторнша, що у бога день, то усе веселш, усе розщиту: «От пречиста недалеко, от-от Василь вернеться». Так же розсуди: який батько покине овс дток, щоб без науки ледащли. Проте, щоб чомусь спалахнути, потрбно йому спочатку погаснути. Не було меж ними не тльки бйки, та й няко лайки. так, може, пд саму стелю Так куди вже йому до мене.
- МАРУСЯШЕВЧЕНКО – «Дневник МАРУСЯШЕВЧЕНКО»
- Страницы в категории «Национальные традиции»
- Пожалуйста, разберите тему "магия как духовное развитие"
- Мария Шевченко-Любимыйнежный и родной
- Мария Шевченко-Как мне тебя не хватает
- Квитка-Основьяненко Григорий Федорович – Маруся
До чого дйдеться, тоб за тебе лоб забриють, а найомщик опсля пде за дядькових хлопцв. Та там нема някогснького добра там усе зле та лихе. РС–СР»С СРРР СР РС–ССС РС–СРР, РРСС–С РРС–РРёР»РСС, РРРСРС–Р»Р. Наум же став у церкв божй молиться. –Я, дядьку, не був дуже далеко, – став розказовати Василь.
Недурно сказано: ледача та дитина, которо батько не вчив. яких-то цвтв там не було. Правду ви казали, що за грош всмдесят рублв, що я вд хазяна брав. Р—РРРСли РРРР РР.
Худобу розтаскають, повднмають, хто защитить. Вн, подумавши, прийняв мене за пятдесят рублв на год з тим, що коли буду у свом дл справний, то вн мен бльш прибавить, усе буде прибавляти, бачивши мо старан. Белинский В. Г. Поли.
не йде обдати». РРРРР РСРлиСС, СРРРР СРРили, РР СРРли. Василь сидить, як окамянлий ие баче, не чу нчого. А Маруся. Та й троха чи й не так. Аж ось за отцевськ материнськ молитви дав м бог дочечку.
–Ти ж мен розказував про себе. вже не можна дла поправити. Бо усякий раз вони його зостав-ляли у себе обдати. Та й що то за дитина була.
Дарма, нехай жалкують, а йому у отця дуже-дуже добре. Пограла б з подруженьками у хрещика, псеньок би поспвала».
Такими ж рушниками поперевязували свашок, та ще м по квтц прикололи до очпкв. Знает он, кажись, немножечко и Сечь Запорожскую, повидал и всю Украйну из конца в конец. РРРРРР СРРС РРСРёР С– РРСС–С РС–Сли РР ССРРСРР С РСССРлиР. В это время женщины стали тихо прощаться с хозяйкою, сбираясь по домам.
Насте, Насте. дв, як жити на свт «ще таки учора, – дума соб, – ще я не так його любила, як сьогодн, псля того часу, як вн сказав, що мене любить, та ще як поцловав. » Та, здумавши се, як засоромилась. Тепер сам здоров бачиш, почому не можу тебе зятем прийняти. Хлопець гарний, русявий, чисто пдголений, чуб чепурний, уси козацьк, оч веселеньк, як зрочки на виду румяний, моторний, звичайний жупан на ньому синй китава юпка, поясом з аглицько каламайки пдперезаний, у тяжинових штанях, чоботи добр, шкапов, з пдковами. Повчитись було у кривого Хоми, що на деревянц ходить».
Та дивтеся ж – на мене: от я дома бльш усх вас напряду, чим ви, ходячи». Як же тльки подумала об см, та як засоромиться.
А там поперевязовали дружка поддружого раз рушниками довгими-довгими, з плеча аж до долвки, та усе повишиван заполоччю орлами та квточками а дал по другому навхрест, блого полотна, довг, так що аршинв по чотири, усе пообшиван заснвками. збр. Довря, якого Тарас Григорович вд уряду нколи не мав, аргог мати не мг та й не бажав. Оттой навчить добре, сам ходячи на однй ноз». Як же вн мене потшив добрим словом розвв мою тугу, то я вже певно й прийшов до вас на празник, а щоб ви уврилися, що я не зледащв, от став я на крилас спвати «Апостола» прочитав. Против дружечок, звичайно, сидли бояри.
Та й Марус ж добре було. – музика гра та й гра. Скажу «чт». – я те ж думав з першого часу, – каже Наум, – а дал, по мой молитв, бог такий мен розум дав: не було у нас дитяти – сам по соб жили, будем без не.
То часом стане й весело, так, що зараз бгла б до матер та й приголубилась би до не, то впять засуму, слзоньки хусточкою обтре, бажа батенька, щоб розвв тугу то всмхнеться, то засоромиться дума, щоб то й додому ти (так було попереду усе робила: чи посидить, чи не посидить на веслл з дружками, та мерщй додому), та як розглядить, що треба побля Василя ти, та й передума. «Що ж отсе я наробила. Нехай бог боронить. Та як видно з наведених нижче уривкв з листв того часу, Тарас Григорович почува себе в столиц мпер не лпше, нж на берез Кос – Аралу. «Я вже другий мсяць як гнию в петербурзькому болот»«В Петербурз я не всиджу, вн мене задушить.
Тльки що на одежу. Маруся себе не тямила вд радощв. Як брязнув, так ус, хто був на веслл, так вжахнулись, а дружки аж спвати перестали. Вона соб городянка, мщанка, та, кажуть, хороша та й хороша. Тльки Василь та Маруся нкого не бачили дщзовалися, що так швидко народ розйшовся. Схаменувсь вже над рчкою: стою на круч, а яксь два ченця мене охрещують святою водою обкроплюють та говорять мен премудр реч.
Та як не буду з ним бачитись, то жартовати н з ким буде. Ось вийшов Василь з садка. А вн соб дарма: потряс патлами та за ложку став локшину додати, буцм тльки копйку дав. раз тоб казав, що двкою тоб зоставатись не можна, треба замж йти.
творв. Зараз же, прийшовши, пду до не усе й розкажу попрошу, щоб до часу нкому не говорила. Береш сво двування у сиру землю. Батечку мй, та й год. Почервонла, як калина, закрилась рученьками голову похилила.
Критик пдкреслював нацональну сворднсть твору, насамперед поетичний опис Украни: «Крм Наума, Марус, Василя Наст в повст «Маруся», ще герой – герой перший, який важливший вд Наума, й Василя, й Наст, й само Марус: це Малорося, з поетичною природою, з поетичним життям простого народу, з поетичними звичаями. Хутор этот, где они жили, таков, что лучшего не пожелал бы себе самый прихотливый человек. Отже Тарас Шевченко виростав у досить релгйному середовищ. РР ССС СРРР РС–Р РРСРСС в РСРё РР СРРС–РС–С С РРСРР РС–СР»РРР.
Як я йшов куди йшов через цлснький день нч впять день, – я нчого не тямлю. А вона затим зстарться, немощ одолють, бднсть, калчество тльки що в шпиталь, до старцв. Наум Дрот був парень на усе село, де жив. РРёР РРСС–С— СС–С СРРРР Р РРРСРР, СРёРРР СРРРРё.
От така як вийде, та що твоя панночка. Дивиться, що й Василь з не очей не спустить горхи у жмен Держить, жде, що вона йому скаже от й його жалко стало, на велику силу, та тихесенько, так що нхто й не чув, промовила: «Чт. » – та ззирнулась з ним.
Г. Ф. Квтка-Основяненко переклав повсть «Маруся» росйською мовою через В. А. Жуковського передав автопереклад П. О. Плетньову, який опублкував його в «Современнике», 1838, т. XI, с. 1 – 148. Сатана зна, чим пдштрикнути молися богу, читай «збави нас од лукавого», то усе гаразд буде».
VI, 5, с. 301). собр. А тльки, було, зачу дзвн, то вже н заграться, н засидиться дома й каже: «Мамо, пду до церкви, бач, дзвонять гршка не йти тату, дай шажок на свчечку, а другий старцю божому подати». Пройшов пст, вдговлись – слава тоб господи.
– Ваша «Маруся» так мен вас розказала, що я вас навилт знаю» (Шевченко Тарас. У свой статт-реценз на збрку Квтки «Малороссийские повести». (Сказав се та й заплакав, як мала дитина). От ми ненадовго розлучамось. РРёРСлиСС, Р РРёСРёРРё РРРРС.
Троха чи не до свту гуляли. – Чи се ж я, що слухати не хотла об хлопцях.
Той коли пошле за грхи яку бду, то вн же помилу. Се ж люди так з своми дтьми роблять, а то отець небесний, що милосердю його мри нема. Де й за полками таскатись. Хозяин и хозяйские гости, с своей стороны, показали себя примерно: глядя на такого странника, верно им приходили в голову вопросы, от которых до смерти чесался язык: откуда он, странник, явился и куда путь держит. От Марус Василев неначе свт пднявсь, полегшало на душ, вийшли й вони з хати. де як павичка, не дуже по усм усюдам розгляда, а тльки дивиться пд ноги.
А сього вона й сама не знала, що в не на думц було: «Коли б оттой парубок прийшов та поговорив би зо мною, то неначе б мен на душ легше стало». Як-то бог послав на думку: пди до купцв, у них хороший заробток. Саме цей герой становить усю привабливсть, усю поетичну чарвнсть повст.
Старост теж поперевязували по одному рушнику, по одному, та хорошому. Хто обтре нам смажн уста. Що ж у не на думц, того й сама не розбере.
Не буде нам н слави, н памят хто нас похова, хто нас помяне. – бездльниками стануть. Вона й дома пораться, вона й з батьком у пол, чи громадити, чи жати бо вже й Наум, дивлячись на ле, що вона стала розважатись, соб повеселшав дума: «Слава тоб, господи. Та ще ж яка й дитина.
Иные вели иные несли детей. Хто у болст промочить нам запекший язик. – як, було, злякалась. як, не бачившись з Василем недлю або, може, нехай бог боронить. Вже одна з двчат, Одарка Макотрусвна, ледве ноги волочить, пт з не так тече, притьмом просить музику: «Та год-бо, дядьку., та перестаньте-бо ось уже не здужаю. » Та що ж. Музика гра та й гра. РС–СлРРРСС–С РС–Р РС–РРСС, СРР С– РР РС–РРРРСРёСС СРРРР РРРССРР»Р.
На кого ж ти нас покинула. Прийшов я до залзняка: вн мене трохи знав, розказав йому усе сво лихо. Хоче щось сказати – слова не промовить хоче вд нього вирватися, так неначе прикована до Василево ши хоче заплющитись, так оч проти вол так зазирають у Василев оч, що, як углля на вогн, палають хоче вд нього вдвернутись, а й сама не зна, як горнеться до нього А вн.
–Доненько моя милая. як кинеться до не припав, цловав й руки не вимовить нчого, тльки: «Марусю моя Марусенько. » То покинсть, плаче та вбиваться, та впять до не А народ таки увесь, та що то – мал дти так голосять, дивлячись на нього старих, що обплакують його, неначе мертвого. Аж ось, на щастя й, крикнув дружко: «Старости, пани пдстарости, благословте молодих вивести з хати, надвр погуляти. » Тут ус рушили з-за стола та, хто куди попав, мерщй надвр, дивитися, як будуть танцьовати. Що не проговориш до нього н словечка. Та що й казати.
Побут сльських жителв, хн нрави, звича, поезя хнього життя, хня любов – усе це зображено так, що варте б бльш детальншого розгляду» (там же, с 52 – 53). Прощай же, мй соколику, мй Василечку. Ничуть.
вже ж самй його не заньмати, щоб не сказав: «Сама, каже, на шию вшаться». Хоч не зовсм Маруся повеселшала, та усе-таки неначе стала потроху оживати. Та як не любить. Ну, вже так. » А Денис стоть, неначе не вн, не всмхнеться. Тльки покоряйся йому.
Ось так думала Маруся, прийшовши додому свши у хат на лав. Сколько он перешагнул гор и долин, пока утомил свои мощные члены. Та й рад ж були обо, Наум Настя таки з Рук не спускали. Як скажу «нечт», то вн подума, що я чванна не хочу бльш з ним цятатись, а вн так, чи смутний, чи сердитий, а тльки жалко на нього дивитись. Плахта на нй картацька, черчата, ще материнська – придана тепер вже таких не роблять. Пови. Марусенько моя незабутняя.
Як пришивали боярам до шапок квтки, то ус клали по шагу, хто-хто два, та й лакей з панського двора, той пять шагв положив, що ус здивовались, а Василь усе вижидав та усе в кишен довбавсь а дал витяг капшучок, а там-таки дещо бряжчало, засунув пальц, достав, та й положив на викуп шапки, за квтку, цлснький гривеник. Вн зна, для чого що робиться. У 6-ти т. К., 1964, т. 6, с. 13). От тоб образ царя небесного, його матер пречисто, Миколая святого. Тепер слухай мене, Марусю: не. Нехай м виясниться, не пду. » А про вечорниц так не споминай.
Далося в знаки й «списування» Сковороди, яке навряд-чи могло бути просто бездумним копюванням. Василю. Що ж ти не глянеш каренькими своми оченятами на свого батенька рдного. Хто нас, сирт, на старост буде жаловати.
Достался он Данилу, перешед через руки Бог знает скольких прадедов и прабабок, а ведь известно всякому, что где поселится украинец с украинкою, там сейчас же зацветет вишневый садик около белой хатки, заблагоухают всякие цветы, разбегутся извивчивые тропинки по степи и по роще и раздадутся мелодические песни, – так можете вы себе представить, что за сад это был, взлелеянный столькими поколеньями Чабанов, каково обилие цветов, сколько избранных местечек и в степи и в лесу и на лугу по соседству и что за богатство песен. Було, мати стане й казати: «Пшла б, доцю, на вулицю: бач, тепер весна, вона раз красна. Що ж тут мен було робити. –Ану, горлиц. Хто нас, як билиночок у пол, буде доглядати. Як же лягла на постль, так не подумала, щоб спати.
А Юхим Перепелиця смявсь, смявсь, аж йому сльози потекли, та й каже: «Отцей не вигада. Ти скажеш: тогд були молод та здоров, а тепер стар, не здужамо робити на себе. А псля тако думки чого ж би нам, невчним, та пристращатись до уременного. Нудьга така, що нехай бог боронить всякого хрещеного нехрещеного чоловка».
Батечки. Не порадовала нас свом весллячком. Кузьма, таки старий Коровай, той каже: «Оттак.
Се, мабуть, мщанка вона з тобою говорити не захоче». Адже ж пп панотець не велить каже, що грх смертельний туди ходити. Коли з старшим себе зострлась, зараз низенько вклонилась та й каже: «Здрастуйте, дядюшка. » або: «Здоров, ттусю. » таки хоч би то мала дитина була, то вже не пройде просто, усякому поклониться ласково заговорить. А молоде, дурне, попадеться ледачим людям, наведуть на усе зле. А тепер як хоч, так терпи, бо не вддам. Поважав же вн скльки мг любив, як свою душу. – дождались воскресеня.
Як же вслухався у се Наум та як розходивсь. –Оттак же оттак оттак же. А, думаю, як убереться, так намиста ще бльш, чим у мене а скриня з добром мала. Можливо спалах релгйност, зумовлений тяжкими умовами снування серед людей вйни та казакв.
Ось слухайте лишень, як нам панотець у церкв чита, що господь небесний нам як отець дтям. Не повеселила ти нас, живучи з свом Василем. Дал ли ковбасу, сала кусочками нарзали крашанок облупили порзали на тарлочц. Р РРСРРС– РРСС–С РРСРРилРРРёРР.
соч., т. З, с. 53 – 54). «Маруся» мала винятковий успх як серед читацьких мас, так в колах письменникв та критикв. На вулицю не кажи, щоб коли з подругами пшла. сама вже нестямилась, як узяла з Василево жмен горхи, та як схаменулась, як засоромилась. Странник отличался и простотою и скромностью и доброчинием и благоприличием.
А щоб який парубок та посмв би зайняти. прочитавши трич «Христос воскрес з мертвих», зараз вдрзав паски свячено положив перед усяким по куску. Нгде дтись – треба бгти додому. А Василь соб нудить свтом не зна, на яку ступити.
Ну-ну, не знаю. Борони, мати божа, щоб я гршого чого не зробила. Год ж, год, не плач та давай порядок. Щодень хвалили бога за його милост.
Публкаця «Марус» в росйському переклад мала широкий суспльний резонанс. Та й що йому казати. Н, не так се. суму, сердешна, нишком поплаче, та притьмом нчого робить. Старшим боярином був з города парубок, свитник Василь. А на вулиц що я забула.
От коли куди йде на хазяйство, то й дочку бере з собою, щоб лучче розважати. Ти сирота у дядькв твох по два, по три сини ти з ними у однй сказц. Оттим-то Настя, дивлячись на худобу, та й журилась: що кому то воно, каже, псля нас достанеться. Наградив його жнкою доброю, роботящою, хазяйкою слухняною що, було, Наум н забажа, що н задума, Настя (так звали) ноч не поспить, усюди стараться, бться, доста вже зробить достане, чого мужиков хотлось. Хто зна.
Не сердься ж бо на мене адже ти кажеш, що скоро пришлеш староств. А що тогд буде з Марусею. «Та се ж вже, – так дума, – вперше, востанн. Яка вже х жисть буде.
З товаришами, хоч усе й москал були, зараз поладнав. Коли б ти сам, свою копйкою, здужав найняти, так би так.
