Шевченко Марія
Чи чуш ти, моя Мар. О муко. О старче праведний, багатий. вась, Таки вдовенко, в його вдавсь, . Заслугову на увагу авторське видлення слова «ЕВАНГЕЛИЕ».
Пшла Маря пд внець, так не дждавшись свого апостола. Розпяли. Детал, спльн для багатьох кран народв, виявлен в лексиц, типовй для Украни. Поема «Маря»— реалстичний, глибоко народний твр. Ти ж пд тином, Сумуючи, у бурян Умерла з голоду. Тесляр убогий Тебе повнчану веде В свою убогую хатину.
- Слушать онлайн или скачать бесплатно Шевченко Маря
- Тарас Шевченко – Маря Укранська лтература
- Институт литературы Академии наук Украины
- Последние просмотренные видеоролики
- Все тексты Тарас Григорович Шевченко
Нчого, Нже апостола того Тепер не жди. Не од Сона благодать, А з тихо тво хати Нам возвстилася. Ви на ревзю у город, У город Вфлем шли.
– Тлько й промовила. Що це. Святая сило. У синагогу Зайшла благать благого бога, Щоб син найшовсь., вбог, перед собою Козу з козяточком женуть, Бо дома н на кого кинуть.
Найшов Опрснок Йосип у торбин. То вдвох соб й ходили в школу, вчились вкупочц. А вана зарзали в тюрм. Отож спить соб дитина, Мов ангеляточко в раю.
- Последние добавленные тексты песен
- Тарас Шевченкооб авторе подробно
- Указывать местоположение в твитах
- Розыгрыш бесплатной фотосессии Осеннее настроение
- ВНО 5 – Пробное ЗНО – внешнее тестирование – ВНО
Святая сило всх святих. дуть веселеньк, здоров, Аж любо глянуть, як дуть. не чуть, Де длося. глядь. Маря Шевченко Тарас Григорович (UK) читать бесплатно онлайн безусловно стоит, здесь есть и прекрасный воплощенный замысел и награда для истинных ценителей этого жанра.
Небоз Нби полегшало. О свят. – сказав, Як узрв дток. – Сказала дтям.
Воно ж Попестилось соб, погралось Та й спатоньки, мале, лягло Таки ж у не на колнах. Псля загибел сина мати продовжу його справу. Мтла з востоку Над самим Вфлемом, боком, Мтла огненная зйшла. Хоч би прийшов та подививсь На брак той славний преславний.
- Мария Шевченко – студия Старый Цирк
- Онлайн-конференция с Марией Шевченко
Жде його Маря ждучи плаче, молод Ланти, оч уста Марнють зримо. На брак окрадений. А ти, спочинувши пд тином, У Назарет отой пшла. Нехай де. Мати ж, сумуючи, померла пд тином вд голоду. ван пшов соб в пустиню, А твй меж люди. Молися й дякуй, що не кинув, Що на розпуття не прогнав. нколи Нхто не бачив не чув Такого дива.
Равв великого глаголи На нив сються новй. Де ж подвсь Дивочний гость отой лукавий. Як то люди з його будуть. Повернмося тепер до друго половини жовтня – першо половини листопада (а точнше – 27 жовтня–11 листопада) 1859 року. Я месю ду народу возвстить.
Якби Пречистй й не дав ти руку – Рабами б бдни раби дос мерли би. – Маря мовила. Старий ставився до не, як до дитини, милувався нею. Нудьга така, що нехай бог боронить всякого хрещеного нехрещеного чоловка».
Слдком За ним по улицях ходили, А нод й на леон До його бгали мал. Подай м силу Твойого мученика сина, Щоб хрест-кайдани донесли До самого, самого краю. Пренепорочни. Спекла, В торбину мовчки положила мовчки за старим пшла У Вфлем.
А вона мов золото в тому горнил, В людськй душ возобновилась, Й душ скорбящй убогй. Критика, коментар до твору, пояснення (стисло)У поем Маря Т. Шевченко пода новозавтний переказ про Богородицю Марю, але да образу дещо нове наповнення. Уже чимале пдросло. небоз Не довелося одурить Малого сина. Заробила Чи то позичила вдова Пвкопи тую на буквар. дуть, Сумуючи соб обо. – Надвор крикнуло. - Указ Од кесаря, його самого, Щоб ви сьогодня, сен же час. Можливо спалах релгйност, зумовлений тяжкими умовами снування серед людей вйни та казакв.
Утомивсь. У Йосипа, у тесляра, Маря в наймичках росла. Амнь. У дороз Маря народила Сина.
Родину Мар прихистила стара вдова лизавета, дальня родичка, що жила в Назарет. Спродать би то та молодй Купить хустиночку до реч, Та й за повнчання оддать. Кинулися, а дитини нема. А радость матер Мар Незреченная. Маря ще за вортьми Дтей зустрла, зомлла, трупом пала, як узрла Той хрестик-шибеничку. Аж здригнув Святий тесляр.
Двчина з глеком пшла по воду до криниц, а гсть за нею. упала На землю трупом. Аж тут указ вд кесаря — йти на ревзю у город Вфлеем. Семон Протопресвтер, - Йосип мовив, - Таке-то пророче слово Сказав мен: Святий закон. – промовила Маря веселесенька пшла У Назарет. Й вона заплаче, дучи У яр по воду до криниц, Тихесенько.
Отож сидять, А сонце праведне швиденько Додолу котиться. А де ж дитина. А недалеко край дороги Отару гнали чабани Та й х побачили. дивувались фарисе книжники його речам. Рад Маря — вона вже бачить самого Бога на земл. Вирс син пшов з словом помж людьми. Образ Мар символчно-узагальнений, — вн уособлю джерело добра, що змню свт. Йосип на не подивився запропонував обвнчатися, а то можуть на вулиц вбити. Ото вони соб дуть, Прийшли додому. виростуть, пожнемо, в житницю соберемо Зерно святе.
русалим Розкинувсь гордо перед ним, Ся в золотм всон зральський архрей. Взяла Та в школу хлопця одвела, У сейську. Не вняли слову.
Псля того як гсть пшов, Маря змнилася, змарнла. Романський золотий плебей. Маря зараз заходилась Пекти опрсноки.
менем твойого сина, Тво скорбно дитини, Любов правду рознесли По всьому свту. Маря встала та й пшла З глеком по воду до криниц. Як в поем «Неофти», поет широко використову ораторськ прийоми, особливо звертання: «Дивтеся ж, о матер. Вдову давно вже поховали В чужй, позиченй трун Чуж люде. Недобрий чоловк, лихий Навчив тебе, моя дитино, Зробить оце. Хоч далеко, так спродати Дорогше можна.
– Промовив Йосип. - диво сталось З тобою, доненько моя. ти, як палець той, осталась Одна-однснька. степ, гори осяла. Звичайн дточки.
Пастухи, що проходили мимо, взяли з дитиною у свй вертеп. В уде заговорили, що збулися пророчества рем та са, — народився меся. Мар. А може, бог пошле дитину В дороз от молоко Сердешнй матер. Во уде не було, - Промовив гость, - того нколи, Що нин узриться. Привтав цлував благословляя, Погрався з ними, мов маленький, Надв бурнус.
Та й не догледла. Сховалося, смеркло в пол. Книгу Маря Шевченко Тарас Григорович (UK) вероятно стоит иметь в своей домашней библиотеке. Маря з шляху не вставала, Маря сина привела. Дитяточко соб росло, З васем удовенком гралось. Радуйся, ты бо обновила еси эачатыя студно.
Молюся, плачу ридаю: Воззри, пречистая, на х, Отих окрадених, слпих Невольникв. за правду згинуть. Одного разу Йосип Маря пшли на ярмарок у русалим. Та як видно з наведених нижче уривкв з листв того часу, Тарас Григорович почува себе в столиц мпер не лпше, нж на берез Кос – Аралу. «Я вже другий мсяць як гнию в петербурзькому болот»«В Петербурз я не всиджу, вн мене задушить. Ангел спить, То щоб його то не збудить. Ти не та, Не та тепер, Мар, стала.
Ти, безталанная, чого ждеш, ждатимеш од бога од людей його. Такий талан твй латаний, небого. ». Люди говорили, що в мст Тверад розпяли якогось провозвстителя мес.
Спаси мене, мй боже милий. Подивилось заридало. Убог пастухи допомогли Мар втекти в гипет. Йосип Маря з сином жили в очеретянй хатинц, працювали.
Такий Талан твй латаний, небого. Горить Огонь тихенько на кабиц, А Йосип праведний сидить Та дума. Батько й мати Сидять соб та продають Добро сво. Нехай де.
Авраама, Мойсея. тльки потм ченц возвеличили, як Царицю. Був вн у блому хтон, мов намальований сяв. А вн Сидить, було, на леон, Одпочива. Розпяли.
Аж ось дтвора бжить з города. на диную свою Та мати дивиться плаче Тихенько-тихо. О тяжкая душ печаль. х унин, страх Розвяла, мов ту полову, Свом святим огненним словом. Дорогой читатель.
Горе вам, Учител архре. диную тую дитину, Що нас од каторги спасла. благаю.
Ходм, Мар, повнчаймось, А то – Й не вимовив: убють На улиц. - заховаймось В свом оазис. Як син той скорбний спочива. Побгло десь. Уже зрниця На неб ясно зайнялась. Злий. Всем словам и всем вещам вернулся их изначальный смысл и ценности, вознося читателя на вершину радости и блаженства. рад, Радсньк соб прийшли Додому.
В старй хатин В чужй покинула його, Святого Йосипа свого. Разом гралися, разом ходили, до школи. ти, великая в женах. Син понс лукавим правди слово. Розпялась Твоя диная дитина.
Без правди горе. Достойно птая. Довря, якого Тарас Григорович вд уряду нколи не мав, аргог мати не мг та й не бажав. Не вняли слову.
Возобновлять муж се. - каже: – Поти не умру, Поки месю не узрю. Тлько руна в яру гула. доглядала ж Сама його, сама й навчала Добру розуму. Не стало й учнв Сина — сховалися, потм розйшлися. Маря, коли бля не збралися посумувати учн Сина, пдтримала хнй дух свом святим огненним словом. Неначе Окропу капля, як огонь, На його впала, воно Прокинулось. В русалим говорили Тихенько люде, що стяли У город Тверад Чи то якогось розпяли Провозвстителя мес. Царице неба земл. Залишилася Маря сама, бо не стало вже нкого з рдн.
Убють, Заржуть вас, душеубйц, з кроваво криниц Собак напоять. Покинь. Його любили Святи дточки. А то б цеглиною убили – Якби не вкрив, не заховав. – Вже прийшов, ми вже бачили месю.
Йосипа твого не стало. Отже Тарас Шевченко виростав у досить релгйному середовищ. живуть Повнчан, та не весел. Хазян дома.
вн рад, Що наймичка його несла В утроб праведную душу За волю розпятого мужа. Покинь. Йосип у Шевченка— «тесляр чи бондар», барило й бочку набива та ще й курника, поморщив добре постоли соб в дорогу Маря— «наймичка», «вовну з кужеля пряде» мати вася «позичила,,, пвкопи тую на буквар» «отару гнали чабани дали кожух свиту». Скотина де пасучися, рядком дуть за нею батько й мати починають розмовляти Повол, тихо. Помагало Святому батьков в трудах.
Месю, Самого бога на земл Вона вже зрла. Мужики, Його брати, ученики, Перелякались, повткали. Шука сина Та плаче мати. Пшли вони з Йосипом. Як розпинать його вели, Ти на розпут стояла З малими дтьми.
сидить, дивиться, о всесвятая. Виросла, як квтка. От прийшли, Розташувались. Коли не стало царя рода, повернулися на батьквщину, але там усе було зруйноване. Отак вас вн поведе.
А за ним, За сином праведним свом, ти пшла. Не чуть, Не чуть ан його, ан мес, А люде ждуть чогось ждуть, Чогось непевного. Знайшли його аж у храм, де вн сидв мж рабинами научав, як у свт жить, людей любить.
А Маря все покинула — й за ним, аж поки не дйшла до Голгофи. Його. Син Мар рс разом з васем, сином удови.
Финал немножко затянут, но это вполне компенсируется совершенно непредсказуемым окончанием. Що роблять роди-цар» «А ти, як палець той, осталась одна-однснька. похвала тоб, Мар. Гармоничное взаимодоплонение конфликтных эпизодов с внешней окружающей реальностью, лишний раз подтверждают талант и мастерство литературного гения. Отож вони соб дуть, Несе з торбиною на плечах Нову коновочку старий.
Проте, щоб чомусь спалахнути, потрбно йому спочатку погаснути. Далося в знаки й «списування» Сковороди, яке навряд-чи могло бути просто бездумним копюванням. Муж воспрянули святи, По всьому свту розйшлись. Хвала.
Ти дух святий свй пронесла В х душ вбог. Сама б учила, так не знала ж Вона письма того. Меся прийде. Пренепорочная, благая. Тесляр колисочку дебелу Майстру в снях. Акафст пресвятй богородид нос 10. Швиденько сльози Маря втерла смючись, Щоб вн не бачив.
Все авторские права на произведения принадлежат авторам и охраняются законом. Пшла тинятись попдтинню, Аж поки, поки не дйшла Аж до Голгофи. Та й сли на шляху гарненько – Подудновать.
веселенький З своми дтками пшов В русалим на слово нове, Понс лукавим правди слово. Нколи Ан пограться з дтьми, Ан побга самий, Один-однснький, бувало, Сидить соб у бурян Та клепку теше. Отож прибгли. зник, пропав той тяжкий голос. Вонми х стону пошли Благий конець, о всеблагая.
диво дивне. помолилася Маря Перед апостолом. Небогу, й дитяточко взяли у вертеп свй принесли, чабани його убог Емманулом нарекли. Равв.
розйшлися муж по свту, понесли слова любов й правди., пресвятая, неповинна, За нас, лукавих, розпялась. Логчний хд, спрямований на вдновлення втраченого довря.
